Сторінка практичного психолога

Готовність до школи

         Психологи і педагоги визначають готовність дитини до школи насамперед тим, наскільки вона бажає йти до навчального закладу, а також рівнем розвитку певних параметрів інтелектуальної, соціальної та психофізіологічної зрілості дівчинки чи хлопчика. Ними розроблені такі показники готовності до навчання в школі:

*    Здатності довільної, цілеспрямованої, вольової поведінки: уміння зосереджуватися в класі, не звертати увагу на подразники, що відволікають, уміння орієнтуватися на вказівки вчителя, уважно слухати та точно виконувати дії.

*    Інтелектуальна готовність: розвинуте наочно-образне мислення, уміння робити аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію, виділяти істотні ознаки предметів, робити висновки, уміти будувати речення, висловлювати свої думки у певній послідовності.

*    Здатність до дій подумки (розвиток внутрішнього плану дій), уміння критично ставитися до себе, оцінювати результати своїх дій.

*    Фізична розвиненість дитячого організму, достатній розвиток дрібної моторики рук.

*    Достатній рівень розвитку психічних процесів: уваги, пам’яті, мислення, спостережливості, уяви тощо.

«Золоті» правила для батьків майбутніх першокласників

*    Заздалегідь привчайте дитину до відповідного розпорядку дня.

*    Демонструйте любов дитині незалежно від її успіхів у школі. Подібне ставлення допоможе сформувати в дитини стійку позитивну самооцінку на все життя.

*    Полюбіть школу, в яку ви віддали свою дитину. У жодному разі не можна дозволяти собі некоректних коментарів про школу і її вчителів, особливо у присутності дитини.

*    Не перетворюйте дитину на засіб вашого самоствердження. Вбачайте в дитині не продовження власного «я», а окрему особистість.

*    Говоріть із дитиною щодня про всі дрібниці, про складні і приємні події, про її враження від тих чи інших справ, про шкільне життя.

*    Враховуйте побажання вашої дитини, адже до школи йде ваша дитина, а не ви.

*    Ще до школи варто з’ясувати нахили малюка і розпочати заняття хореографією, спортом, музикою, малюванням, допомогти дитині спрямовано витрачати енергію  до початку шкільного навчання і досягти позитивних результатів у тій справі, що подобається саме їй.

*    Показуйте, що ви задоволенні успіхам своєї дитини, уникайте підкреслення її невдач.

*    Розвивайте увагу, пам'ять, мислення дитини за допомогою спеціальних вправ.

*    Вчіть дитину висловлювати свої думки, переказувати оповідання, мультфільми, події.

*    Розвивайте дрібні м’язи рук за допомогою ліплення, малювання, аплікації, нанизування намистинок, складання пазлів тощо.

 

Дорогі батьки, у спілкуванні зі своїми дітьми рекомендуємо вам прислухатися до порад відомого психолога Ю.Б. Гіппенрейтер.

Як спілкуватися з дитиною?

(за книгами Ю. Б. Гіппенрейтер)

*    Можна виражати своє незадоволення окремим діям дитини, а не дитиною в цілому.

*    Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття. Якщо вони (почуття) виникли, значить, для цього є причини.

*    Незадоволення діями дитини не повинне бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття її.

*    Не втручайтесь у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу. Цим ви кажете їй: «З тобою все гаразд! Ти впораєшся!»

*    Якщо дитині складно і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй.

*    Особистість і здібності дитини розвиваються лише у тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і цікавістю.

*    Поступово, але невідхильно знімайте з себе турботу і відповідальність про особисті справи вашої дитини і «передавайте» їх їй.

*     Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками її дій (або бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати «свідомою».

*    Активно слухайте дитину («повертайте» їй у бесіді, те що вона вам розповіла, зазначивши між тим її почуття).

*    Якщо дитина своєю поведінкою викликала у вас негативні переживання, обов’язково скажіть їй про це.

*    Коли ви розповідаєте дитині про свої почуття, говоріть від першої особи. Повідомляйте про СЕБЕ і СВОЄ переживання, а не про дитину та її поведінку («Я не люблю, коли діти неохайні», «МЕНІ соромно через погляди сусідів»).

*    Не вимагайте від дитини неможливого або того, що важко виконати.

*    Щоб уникнути зайвих конфліктів і проблем, зіставляйте власні очікування з можливостями дитини (знизьте рівень «батьківських конфліктів»).

*    Правила (обмеження, заборони) повинні бути в житті кожної дитини.

*    Правил (обмежень, заборон) не має бути надто багато, і вони повинні бути гнучкими.

*    Батьківські вимоги не повинні суперечити основним потребам дитини.

*    Тон, у якому повідомляється заборона, повинен бути дружньо-роз’яснювальним, а не владним.

*    Краще карати дитину, позбавляючи її хорошого, а не роблячи їй погане.

*    Позитивне ставлення до дитини ‒ основа психологічного виживання. Дитина постійно шукає його і навіть бореться за нього.

Правила роботи з агресивною дитиною

*    Бути уважним до потреб дитини.

*    Демонструвати модель неагресивної поведінки.

*    Бути послідовним у покараннях дитини. Карати за конкретні вчинки.

*    Покарання не повинні принижувати дитину.

*    Навчати прийнятим формам вираження гніву.

*    Давати дитині виражати гнів безпосередньо після дії.

*    Навчати розпізнаванню власного емоційного стану і стану людей навколо.

*    Розвивати здатність до емпатії (співпереживання).

*    Розширювати поведінковий репертуар дитини.

*    Відпрацьовувати навички реагування у конфліктних ситуаціях                                ( репетирувати, моделювати ситуації).

*    Навчати брати відповідальність на себе.

 

Правила роботи з гіперактивними дітьми

*    Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.

*    Зменшити робоче навантаження дитини.

*    Ділити роботу на коротші, але не часті періоди. Проводити фізкультхвилинки.

*    Бути драматичним, експресивним педагогом.

*    Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати відчуття успіху.

*    Посадити дитину під час заняття поруч із дорослими.

*    Використовувати тактильний контакт (дотики, погладжування, масаж).

*    Домовитися з дитиною про ті чи інші дії завчасно.

*    Давати короткі, але чіткі інструкції.

*    Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.

*     Заохочувати дитину одразу, не відкладаючи на майбутнє.

*    Давати дитині можливість вибору.

 

Правила роботи з тривожними дітьми

*    Уникайте змагань і будь-яких видів робіт, де враховується швидкість

*    Не порівнюйте дитину з іншими.

*    Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на розслаблення.

*    Підвищувати самооцінку дитини. Частіше хвалити її так, щоб вона знала, за що.

*    Частіше звертайтесь до дитини на ім’я.

*    Будьте впевнені в собі. Ви ‒ взірець поведінки.

*    Не висувайте дитині завищених вимог.

*    Будьте послідовними у вихованні дитини.

*    Намагайтеся робити якомога менше зауважень.

*    Використовуйте покарання лише у  крайніх випадках.

*    Не принижуйте дитину, коли караєте її.

 

Дитячі страхи

         Страх ‒ фізіологічна реакція на зовнішні подразники. Інколи симптомами страху є тривога і тривожність. Тривога ‒ це епізодичний прояв хвилювання, тривожність ‒ це стійкий стан.

Наявність у дитини будь-яких страхів ‒ перший симптом того, що вона зазнає внутрішнього напруження, не може впоратися з власними емоціями і труднощами. Нервова система дошкільника ще слабка, самостійно йому складно подолати страхи. Тому завдання батьків не допускати виникнення страхів і не поглиблювати їх.

 

Поради щодо профілактики

виникнення страхів у дітей

*   Щодня потрібно виділяти час на спілкування із дитиною віч-на-віч, дати їй змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.

*   У ставлення до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості.

*   Повідомляючи дитині про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м’яко, буз примусу і тиску.

*   Не можна вдаватися до примусу й під час годування дитини. Не слід нав’язувати їй того, чого вона не хоче їсти.

*   Фізичні покарання не мають бути нормою і плануватися заздалегідь як метод виховання. Але якщо поведінка дитини привела до емоційного зриву дорослого, абсолютно щирого, без розрахунку на «педагогічний ефект», це може мати навіть позитивний результат, адже дитина побачила батька чи матір, не захищених педагогічною бронею, а отже, як рівних собі.

*   Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір’ю.

*   Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, ‒ передумова успішного подолання дитиною страхів. Тож поділіться з нею спогадами про власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися й перемогли.

*   Навчаючи дитину писати, краще використовуйте простий олівець із гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те, що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).

*   Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає: так вона може переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи.

*   Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко розрізняти вигадку й реальність, а в особливо напружені моменти забувають, що показане на екрані насправді не існує.

 

Варто зазначити, що частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять, а натомість вдаються до повчань та погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини.